Ми часто думаємо, що знаємо «добре» інших, тому так легко й охоче їх критикуємо та осуджуємо. Жінка може довго говорити про свого чоловіка, чоловік може книжку написати про свою дружину, підлеглі завжди знають, як керівник має вчинити, керівник завжди готовий роздавати поради направо і наліво.
Ми всі переконані, що знаємо інших, але ж не знаємо себе. Бо коли попросити нас розказати щось про себе, про наші сильні і слабкі сторони, ми часто не дуже знайдемо, що сказати. Думаємо, що знаємо інших, однак, на диво, дуже мало знаємо себе.
Саме тому так потрібно йти до глибини себе, пізнавати свої мотивації, зранення, суперечності, недозрілості, усвідомлювати те, що маю в собі християнського, а що нехристиянського, у чому здатний, а в чому нездатний дати собі раду. Бо якщо особа має суперечності, непізнані сторони самої себе і не усвідомлює їх, тоді вони її роздирають і вона не вільна в тому, щоб дати себе Богові.
